Історія справи

Постанова ВГСУ від 11.11.2014 року у справі №6/90-09
Постанова ВГСУ від 02.11.2016 року у справі №6/90-09
Постанова ВГСУ від 11.05.2016 року у справі №6/90-09
Постанова ВГСУ від 25.04.2016 року у справі №6/90-09
Постанова ВГСУ від 25.04.2016 року у справі №6/90-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року Справа № 6/90-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПоліщука В.Ю. (доповідач),суддів:Погребняка В.Я., Куровського В.С.,розглянувши касаційну скаргу гр. ОСОБА_4 (вх. № 5716/2016 від 14.04.2016 року),на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 3 березня 2016 року,та ухвалуГосподарського суду Сумської області від 12 листопада 2015 рокуу справі№ 6/90-09 Господарського суду Харківської області,за заявоюУправління Пенсійного фонду України в місті Ромни та Роменському районі Сумської області (м. Ромни, Сумська область),доТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Федька" (м. Ромни, Сумська область),провизнання банкрутом,- за участю представників:від гр. ОСОБА_4: ОСОБА_5 - представник (довіреність НАР № 599105 від 23.09.2015 року);представники інших учасників судового провадження не з'явились; в с т а н о в и в :

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.04.2009 року, за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Ромни та Роменському районі Сумської області (далі за текстом - УПФ України в м. Ромни та Роменському районі), порушено провадження у справі № 6/90-09 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Федька" (далі за текстом - ТзОВ "Агрофірма Федька"); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, інше.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.11.2015 року у справі № 6/90-09 (суддя - Соп'яненко О.Ю.) відмовлено в задоволенні позовної заяви гр. ОСОБА_4 про визнання недійсним Договору про надання юридичних послуг (вх. № 884(з) від 03.04.2014 року).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 року у справі № 6/90-09 (головуючий суддя - Білоусова Я.О., судді: Бородіна Л.І., Здоровко Л.М.) апеляційну скаргу гр. ОСОБА_4 залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.11.2015 року у справі № 6/90-09 залишено без змін. При цьому, апеляційний господарський суд вказав, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Не погоджуючись з прийнятими господарськими судами першої та апеляційної інстанцій ухвалою та постановою, гр. ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 року та ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.11.2015 року у справі № 6/90-09; прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов гр. ОСОБА_4 При цьому, скаржник посилається на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.04.2016 року, згідно зі ст. 1114 ГПК України, касаційну скаргу гр. ОСОБА_4 прийнято до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні за участю уповноважених представників учасників судового провадження.

Ліквідатор ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражний керуючий Кошовський С.В. у Відзиві (вих. №73/34 від 20.04.2016 року) проти вимог та доводів касаційної скарги гр. ОСОБА_4 заперечує, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. При цьому, посилається на те, що Ухвалою Ковпаківського районного суду від 18.02.2014 року ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності в кримінальному провадженні з підстав закінчення строку давності, тобто останнього не було визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення. Крім того, арбітражний керуючий вказує на те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження отримання ліквідатором ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражним керуючим ОСОБА_8 будь-якої власної вигоди.

10.05.2016 року до Вищого господарського суду України від ФОП ОСОБА_9 надійшли Заперечення (б/н від 06.05.2016 року) на касаційну скаргу гр. ОСОБА_4, в яких ОСОБА_9 проти доводів та вимог скаржника заперечує, вважає що ухвала Господарського суду Сумської області від 12.11.2015 року та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 року у справі №6/90-09 прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Представник гр. ОСОБА_4, в засіданні суду касаційної інстанції, касаційну скаргу підтримав за наведених у ній підстав, просив її задовольнити, скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2016 року та ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.11.2015 року у справі № 6/90-09; прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов гр. ОСОБА_4

Інші учасники касаційного провадження уповноважених представників в судове засідання касаційної інстанції не направили, хоча про дату, час та місце розгляду касаційної скарги були повідомлені належним чином. Враховуючи, що учасників судового провадження було повідомлено про те, що не з'явлення їх представників в судове засідання касаційної інстанції не тягне за собою відкладення розгляду справи, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності в судовому засіданні уповноважених представників учасників касаційного провадження, які не з'явились.

Заслухавши доповідь судді Поліщука В.Ю., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування господарським судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Господарським судом апеляційної інстанції, під час розгляду справи, встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.04.2009 року, за Заявою УПФ України в м. Ромни та Роменському районі, порушено провадження у справі № 6/90-09 про банкрутство ТзОВ "Агрофірма Федька"; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, інше.

Постановою Господарського суду Сумської області від 27.04.2009 року ТзОВ "Агрофірма Федька" визнано банкрутом, на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"; відкрито відносно боржника ліквідаційну процедуру; ліквідатором ТзОВ "Агрофірма Федька" призначено арбітражного керуючого ОСОБА_8

27.07.2012 року, в межах справи про банкрутство ТзОВ "Агрофірма Федька", засновник боржника гр. ОСОБА_4 звернулась до Господарського суду Сумської області з Позовною заявою про визнання недійсним Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року, укладеного між ТзОВ "Агрофірма Федька", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_8, та ФОП ОСОБА_9, посилаючись на те, що оспорюваний Договір суперечить ст.230 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 01.10.2012 року (залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.02.2013 року) відмовлено гр. ОСОБА_4 в задоволенні вказаної Позовної заяви, з тих підстав, що гр. ОСОБА_4 не довела факт порушення оспорюваним Договором її корпоративних прав, а матеріалами перевірок правоохоронних органів не було виявлено фактів, які б могли зумовити визнання оспорюваного договору недійсним.

01.04.2014 року гр. ОСОБА_4 звернулася до Господарського суду Сумської області, в межах справи про банкрутство ТзОВ "Агрофірма Федька", з Позовною заявою про визнання недійсним Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року. В обґрунтування заявлених вимог, гр. ОСОБА_4 послалася на приписи ст. 232 ЦК України, а також на те, що оспорюваний Договір вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника ТзОВ "Агрофірма Федька"- арбітражного керуючого ОСОБА_8, який діяв на підставі постанови Господарського суду Сумської області від 27.04.2009 року у справі №6/90-09, як ліквідатор ТзОВ "Агрофірма Федька", та фізичної особи - підприємця ОСОБА_9 При цьому, гр. ОСОБА_4 вказує на те, що у зв'язку з підробленням документів (Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року та Акту приймання-передачі виконаних робіт від 10.03.2010 року) відносно ОСОБА_8, за фактом службового підроблення, порушено кримінальну справу за ч.1 ст. 366 КК України.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року у справі №6/90-09 Позовну заяву гр. ОСОБА_4 задоволено; визнано недійсним Договір про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року, укладений між ТзОВ "Агрофірма Федька" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_9; Заяву ФОП ОСОБА_9 про припинення провадження у справі в частині розгляду Позовної заяви ОСОБА_4 залишено без задоволення, інше.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_9 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2014 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_9 задоволено частково; постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 року та ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року у справі № 6/90-09 скасовано; справу № 6/90-09 передано на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

Скасовуючи вказані вище судові акти господарських судів першої та апеляційної інстанцій, господарський суд касаційної інстанції вказав на те, що господарський суд першої інстанції не встановив наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги заявника та не перевірив фактичні дані, на які посилалась гр. ОСОБА_4, звертаючись з Позовною заявою про визнання недійсним Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року. При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вказала на те, що місцевий господарський суд не звернув уваги на те, що, відповідно до ухвали Ковпаківського районного суду, ОСОБА_8, діючи з прямим умислом, уклав від свого імені з ФОП ОСОБА_9 оспорюваний Договір, що виключає можливість укладання такого Договору помилково та зауважив на тому, що обставини, які зазначені в ухвалі Ковпаківського районного суду від 18.02.2014 року, якою ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності, підлягали самостійній перевірці господарським судом першої інстанції на загальних підставах. Водночас, Вищий господарський суд вказав, що, вирішуючи питання про наявність підстав для визнання Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року недійсним, місцевий господарський суд не врахував наявність ухвали Господарського суду Сумської області від 17.06.2013 року, якою визнані вимоги ФОП ОСОБА_9 до боржника, не перевірив чи фактично виконувався ОСОБА_9 оспорюваний Договір та чи були надані ним юридичні послуги за цим Договором. Крім того, господарський суд першої інстанції не вказав, в чому полягає порушення прав та інтересів гр. ОСОБА_10, за захистом яких вона звернулась з Позовом про визнання недійсним Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року.

Під час нового розгляду Позовної заяви гр. ОСОБА_4 про визнання недійсним Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року, Господарським судом Сумської області встановлено наступне.

10.05.2009 року між ТзОВ "Агрофірма Федька", в особі ліквідатора - арбітражного керуючого ОСОБА_8, та ФОП ОСОБА_9 був укладений Договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого ФОП ОСОБА_9 зобов'язався здійснити необхідний комплекс юридичних дій, пов'язаних із вирішенням спору щодо права власності ТзОВ "Агрофірма Федька" на недобудоване нерухоме майно - приміщення офісного центру, розташоване за адресою: Сумська область, м. Ромни, вул. Полтавська, 145 а.

За умовами цього Договору, за надані послуги ТзОВ "Агрофірма Федька" сплачує ФОП ОСОБА_9 винагороду в розмірі 2000 грн. 00 коп. - щомісячно та 10 відсотків від ринкової вартості повернутого нерухомого майна.

10.03.2010 року сторонами Договору підписано Акт приймання-передачі виконаних робіт, згідно Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року.

25.05.2010 року ліквідатор ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражний керуючий ОСОБА_8 подав до Господарського суду Сумської області Звіт (том 1, арк. справи 58-59), з вимогою припинити провадження у справі №6/90-09 про банкрутство ТзОВ "Агрофірма Федька", на підставі п. 7 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

31.05.2010 року ФОП ОСОБА_9 надано ліквідатору ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражному керуючому ОСОБА_8 Вимогу з поточними кредиторськими вимогами у сумі 278 920 грн. 00 коп., в якій просив включити його грошові вимоги до Реєстру вимог кредиторів ТзОВ "Агрофірма Федька", як вартість наданих юридичних послуг за Договором про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року та Акту приймання-передачі виконаних робіт від 10.03.2010 року.

21.06.2010 року ліквідатором ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражним керуючим ОСОБА_8 до місцевого господарського суду у справі №6/90-09 було подано Клопотання про залишення Звіту та Ліквідаційного балансу без розгляду, оскільки під час ліквідаційної процедури боржника - ТзОВ "Агрофірма Федька" виникла поточна заборгованість перед ФОП ОСОБА_9, пов'язана з ліквідаційною процедурою.

26.07.2010 року ліквідатор ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражний керуючий ОСОБА_8 звернувся до Господарського суду Сумської області з Клопотанням (вх. №13030) про припинення провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Агрофірма Федька", в якому просив місцевий господарський суд залишити без розгляду Клопотання ліквідатора ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражного керуючого ОСОБА_8 від 21.06.2010 року, оскільки Договір про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року, укладений з ФОП ОСОБА_9, Акт приймання-передачі виконаних робіт від 10.03.2010 року та Заява про визнання грошових вимог ФОП ОСОБА_9 підписувались ним у червні 2010 року, під час тяжкої хвороби, без ознайомлення зі змістом цих документів.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.02.2014 року у справі №592/1390/14-к, гр. ОСОБА_8, обвинуваченого у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності з підстави закінчення строку давності.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 12.11.2015 року у справі № 6/90-09 відмовлено в задоволенні Позовної заяви (вх. № 884(з) від 03.04.2014 року) гр. ОСОБА_4 про визнання недійсним Договору про надання юридичних послуг.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року у справі № 6/90-09 апеляційну скаргу гр. ОСОБА_4 залишено без задоволення; ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.11.2015 року у справі № 6/90-09 залишено без змін.

Приймаючи оскаржені судові акти, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що, з письмових пояснень арбітражного керуючого ОСОБА_8 та матеріалів справи, не вбачається, що волевиявлення останнього при підписанні спірного Договору було спрямовано на створення невигідних майнових наслідків для боржника, або отримання ліквідатором ОСОБА_8 будь-якої власної вигоди від укладення Договору про надання правової допомоги від 10.05.2009 року. При цьому, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвала Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.02.2014 року у справі №592/1390/14-к не має доказової сили при встановленні обставин, на які посилалася гр. ОСОБА_4 при обґрунтуванні заявлених вимог, оскільки цим процесуальним документом не було визнано гр. ОСОБА_8 винним у скоєнні зазначеного кримінального правопорушення, та не містить посилань на окремі документи, на підставі яких можна зробити висновок, що ОСОБА_8 при укладенні спірного правочину усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачав настання невигідних для довірителя наслідків та бажав (або свідомо допускав) їх настання. За висновками господарських судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки Договір про надання правової допомоги від 10.05.2009 року від імені ТзОВ "Агрофірма Федька" підписано ліквідатором - арбітражним керуючим ОСОБА_8, який на час його укладення був одноособово наділений повноваженнями органу управління боржника, вказана обставина виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 232 ЦК України. До того ж, господарські суди попередніх інстанцій вказали на те, що гр. ОСОБА_4, звертаючись до місцевого господарського суду з Позовною заявою про визнання недійсним Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року, не довела суду факт порушення її корпоративних прав.

Не погоджуючись з прийнятими господарськими судами першої та апеляційної інстанцій ухвалою та постановою, гр. ОСОБА_4 звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року та ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.11.2015 року у справі № 6/90-09; прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов гр. ОСОБА_4

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на те, що оспорюваним Договором безпосередньо та тривалий час порушуються її законні корпоративні права та інтереси як засновника господарського товариства, а господарське товариство, внаслідок підроблення спірного Договору з 2010 року не може відновити свою підприємницьку діяльність, несе збитки, пов'язані з оплатою послуг ліквідаторів, в той час, як провадження у справі мало бути припинено згідно з п.7 ст.40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", на підставі Звіту ліквідатора ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражного керуючого ОСОБА_8, поданого до місцевого господарського суду 25.05.2010 року. При цьому, скаржник зауважує та тому, що на момент підписання спірного Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року, ліквідатор ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражний керуючий ОСОБА_8 не мав печатки ТзОВ "Агрофірма Федька", що вказує на підроблення спірного Договору.

Задовольняючи частково подану гр. ОСОБА_4 касаційну скаргу, колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

У ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", зокрема, зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожний у випадку спору про його цивільні права та обов'язки має право на справедливий і публічний розгляд справи незалежним і неупередженим судом, створеним відповідно до закону.

У справах Waite проти Канади, Prince Hans-Adam II проти Ліхтенштейну, Levages Prestations Services проти Франції також зазначено, що право доступу до правосуддя, закріплене у п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним. Воно може бути певною мірою обмежене державою. Проте такі обмеження не можуть обмежувати право доступу до правосуддя таким чином і такою мірою, що сама його суть виявиться порушеною; зрештою, ці обмеження будуть відповідати п. 1 ст. 6 Конвенції лише за умови, що вони мають законну мету і що існує розумна співмірність між використаним способом і поставленою метою.

Згідно ч. 1 ст. 15, п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання правочину недійсним.

Статтею 41 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Враховуючи, що провадження у цій справі було порушено 13.04.2009 року, застосуванню підлягають норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції чинній до 19.01.2013 року.

Як вбачається з матеріалів справи, гр. ОСОБА_4, відповідно до Статуту ТзОВ "Агрофірма Федька" та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, є засновником ТзОВ "Агрофірма Федька" з часткою у статутному капіталі товариства 825 грн. 00 коп.

Крім того, матеріалами справи підтверджено, що 25.05.2010 року ліквідатор ТзОВ "Агрофірма Федька" - арбітражний керуючий ОСОБА_8 (Звіт № 32 від 19.05.2010 року (том 1, арк. справи 58)) звернувся до місцевого господарського суду з проханням припинити провадження у справі № 6/90-09, на підставі п.7 ст.40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до п.7 ст.40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами.

Так, як вбачається з вказаного вище Звіту ліквідатора ТзОВ "Агрофірма Федька"- арбітражного керуючого ОСОБА_8, під час ліквідаційної процедури , засновником ТзОВ "Агрофірма Федька" ОСОБА_4 надано фінансову допомогу для сплати визнаних в судовому порядку кредиторських вимог у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами.

За приписами ч.ч. 1, 2, 3 ст.3 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" засновники (учасники) боржника - юридичної особи, власник майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання банкрутству підприємства-боржника. Власником майна боржника державного чи приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами в межах заходів щодо запобігання банкрутству боржника може бути надана фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація). Надання фінансової допомоги боржнику зобов'язує його взяти на себе відповідні зобов'язання перед особами, які надали таку допомогу в порядку, встановленому законом.

Таким чином, право і обов'язок учасника (засновника) товариства, довідавшись про наявність ознак банкрутства, в межах своїх повноважень вжити своєчасних заходів для запобігання банкрутству боржника. Такими заходами може бути фінансова допомога в розмірі, достатньому для погашення грошових зобов'язань боржника перед кредиторами.

Правова позиція щодо права учасника товариства на звернення до суду за захистом своїх корпоративних прав висловлена у постановах Верховного Суду України від 21.01.2015 року у справі № 911/2089/14, від 01.07.2015 року у справі №911/2435/14.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним зауважити на тому, що пріоритетним завданням Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є, перш за все, відновлення платоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності - боржника.

Проте, вказуючи на недоведеність гр. ОСОБА_4 порушення, під час заявлення позову про визнання Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року недійсним, її корпоративних прав, господарський суд першої інстанції наведеного вище не врахував та не дослідив належним чином питання порушення прав гр. ОСОБА_4, як співзасновника боржника у справі про банкрутство, який має спеціальний статус, з урахуванням мети та принципів визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи. Постанова касаційної інстанції не може містити вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Скасовуючи постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.08.2014 року та ухвалу Господарського суду Сумської області від 12.06.2014 року у справі № 6/90-09, суд касаційної інстанції, у постанові від 11.11.2014 року, вказав, що господарський суд першої інстанції не звернув уваги на те, що, відповідно до ухвали Ковпаківського районного суду, ОСОБА_8, діючи з прямим умислом, уклав від свого імені з ФОП ОСОБА_9 оспорюваний Договір, що виключає можливість укладання такого Договору помилково та зауважив на тому, що обставини, які зазначені в ухвалі Ковпаківського районного суду від 18.02.2014 року (якою ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності), підлягали самостійній перевірці господарським судом першої інстанції на загальних підставах.

Під час нового розгляду, місцевим господарським судом (з яким в подальшому погодився апеляційний господарський суд) встановлено, що ухвала Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.02.2014 року у справі №592/1390/14-к не має доказової сили при встановленні обставин, на які посилалася гр. ОСОБА_4 при обґрунтуванні заявлених вимог, оскільки цим процесуальним документом не було визнано гр. ОСОБА_8 винним у скоєнні зазначеного кримінального правопорушення, та, вказана ухвала, не містить посилань на окремі документи, на підставі яких можна зробити висновок, що ОСОБА_8 при укладенні спірного правочину усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, передбачав настання невигідних для довірителя наслідків та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Відповідно до ч.1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою звільнення особи, яка вчинила злочин, від кримінальної відповідальності.

Через настання підстав, передбачених ст. 49 КК України (за клопотанням прокурора, заявою захисника, обвинуваченого, підсудного), суд вирішує питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності і повинен виконати вимоги, передбачені ст. 368 КПК України, зокрема, перевірити: 1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; 2) чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; 3) чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; 4) чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення та інші вимоги, передбачені цією статтею.

Проте, місцевий господарський суд вказаного вище не врахував та, в порушення приписів ст.11112 ГПК України, не здійснив перевірки обставин, з урахуванням повноважень наданих процесуальним законом, які зазначені в ухвалі Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.02.2014 року у справі №592/1390/14-к.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним звернути увагу на відсутність в матеріалах справи та обставин фактичного дослідження оригіналів Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року та Акту приймання-передачі виконаних робіт від 10.03.2010 року (за наявності Клопотань про витребування таких документів).

Поміж іншим, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним звернути увагу на те, що Вищий господарський суд України, у постанові від 11.11.2014 року, вказав на те, що вирішуючи питання про наявність підстав для визнання Договору про надання юридичних послуг від 10.05.2009 року недійсним, місцевий господарський суд не врахував наявність ухвали Господарського суду Сумської області від 17.06.2013 року, якою визнані вимоги ФОП ОСОБА_9 до боржника, не перевірив чи фактично виконувався ОСОБА_9 оспорюваний Договір та чи були надані ним юридичні послуги за цим Договором.

Проте, місцевий господарський суд, під час нового розгляду Позовної заяви гр. ОСОБА_4, лише констатував наявність ухвали Господарського суду Сумської області від 17.06.2013 року, якою затверджено Реєстр вимог кредиторів ТзОВ "Агрофірма Федька", зокрема, визнані вимоги ФОП ОСОБА_9 до боржника в розмірі 20 000 грн. 00 коп. та 258 000 грн. 00 коп., яка не була оскаржена, у встановленому законом порядку, та набула законної сили.

З цього приводу, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним вказати на те, що заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт, тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору.

Також, слід зазначити, що в межах провадження справи про банкрутство, господарський суд, встановлюючи грошові вимоги кредиторів, виходить із дійсності правочину до визнання в установленому законом порядку його недійсним .

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст. 43 ГПК України).

Відповідно до п.п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст.99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

Згідно положень ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Проте, апеляційний господарський суд вищенаведеного не врахував та, погоджуючись з висновком місцевого господарського суду, всупереч приписам ст.101 ГПК України, обмежився лише констатацією обставини, що наведені в ухвалі Господарського суду Дніпропетровської області від 12.11.2015 року, та не дослідив і не надав належної правової оцінки доводам гр. ОСОБА_4 наведеним в апеляційний скарзі, Поясненнях до апеляційної скарги та поданим, у підтвердження заявлених вимог, документам (том 10, арк. справи 8-22).

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає необхідним зауважити на тому, що чинне процесуальне законодавство передбачає певні права та дії господарського суду, у разі виникнення сумнівів щодо фактичного існування та виконання правочинів, зокрема призначення відповідної експертизи, залучення фахівців та третіх осіб. Однак, господарські суди наданим правом не скористались.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Згідно зі ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких підстав, прийнята Харківським апеляційним господарським судом постанова від 3 березня 2016 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи, апеляційному господарському суду, з урахуванням повноважень визначених ст.101 ГПК України, необхідно врахувати наведене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 3 березня 2016 року у справі № 6/90-09 Господарського суду Харківської області - скасувати.

3. Справу № 6/90-09 передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддяВ.Ю. Поліщук судді: В.Я. Погребняк В.С. Куровський